Підвалини європейської літератури заклала література антична. «Античний» у перекладі з латини означає «стародавній», тобто будь-яку стародавню літературу можна було б назвати античною. Але за давньою традицією античною прийнято називати лише літературу Стародавньої Греції та Риму.

Започаткували античну літературу греки, згодом їхні традиції підхопили римляни. Хронологічно антична література охоплює приблизно VIII ст. до н.е. - V ст. н.е., тобто понад тисячоліття. Протягом цього періоду в житті суспільства відбувалися великі зміни. Витоки античної літератури сягають початку руйнування первісного ладу і виникнення рабовласницького, а її занепад припадає на перехід від рабовласництва ладу до феодалізму. Численні пам’ятки античного мистецтва і літератури були знищені війнами, пожежами, завойовниками тощо. Однак ті, що дійшли до нас, свідчать про гуманізм і неперевершену художню майстерність античних митців. їхні твори оспівують тираноборців, навчають шанувати розум, прославляють радість життя і незламність у горі.

Антична література справила непересічний вплив на весь подальший розвиток європейської літератури, що особливо стосується літератури Ренесансу, класицизму і романтизму. Саме завдяки античній культурі й літературі в XIV ст. в Західній Європі почалася доба Відродження. Гуманісти цієї доби створили новий світогляд, який прославляв й утверджував людину як найдосконаліший витвір Бога і природи, проголошував її право на земне щастя і радощі, на вільну думку й пошук.

Майже всі жанри, сюжети, теми, художні засоби, які є в арсеналі сучасної літератури, сягають античної літератури. Від античної літератури йде також поділ літератури на три роди: епос, лірику і Драму.

Тепер немає народу, який розмовляв би давньогрецькою мовою або латиною. Проте твори, написані у Стародавній Греції та Римі, дають поживу для розуму і серця й сучасним читачам.

Вражає змістовність античної літератури, широкий обсяг дійсності, зображення людини в багатогранності її суспільних зв’язків і в її ставленні до природи. Антична література досі вабить людство високим гуманістичним пафосом, звеличує героїзм людини та готовність до самопожертви, оспівує її мужність і прагнення до свободи, підносить людину в рівень з богами, вірить у її безмежні здібності.

Твори античних поетів і письменників протягом століть вважалися ідеалом художньої досконалості та слугували неперевершеними взірцями для наслідування. Образи та сюжети античності — невичерпне джерело натхнення митців усіх часів. Вони надихали славетних поетів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарку, Вільяма Шекспіра, Фрідріха Шиллера, Джорджа Гордона Байрона; уславлених художників Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Тіціана, Пітера Рубенса, Рембрандта, Антоніса ван Дейка, композиторів Крістофа Глюка, Вольфганга Амадея Моцарта та ін. Неабиякий інтерес до античності виявляли діячі української культури — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Павло Тичина, Микола Бажан, Ліна Костенко.

Антична література, разом з античним образотворчим мистецтвом, пережила віки. Тому й давньогрецькі епічні поеми, й лірика, й грецька драма, й твори найвидатніших римських поетів і досі сприймаються нами як естетично значимі художні твори, а не тільки як історичні документи далекого минулого. Мандруючи цим дивним, захоплюючим світом, світом античної літератури, кожне покоління робить для себе все нові відкриття.