Есхіла, одного з найвидатніших давньогрецьких трагедіографів, називають «батьком трагедії». Відомостей про славетного драматурга збереглось дуже мало. Він походив з аристократичної родини, брав участь у бурхливому політичному житті Греції, був учасником греко-перських воєн. Есхіл написав понад 90 п’єс, проте до нас дійшло лише 7 трагедій («Плакальниці», «Перси», «Семеро проти Фів», «Прометей закутий», «Агамемнон», «Хоефори», «Евменіди») і деякі уривки. У змаганнях трагедіографів Есхіл здобув 13 перемог.

Більшість трагедій Есхіла написані на міфологічні сюжети. У них порушуються проблеми правди, обов’язкового покарання злочинця за пролиту кров, родової помсти і прокляття, яке тяжіє над родом. У своїх трагедіях Есхіл прославляв силу розуму, незламність людського духу, велич героїв, які повстають проти тиранів.

Найвеличнішою трагедією Есхіла є «Прометей закутий», що входила до трилогії про Прометея («Прометей-вогненосець», «Прометей закутий», «Звільнений Прометей»), 3 першої та останньої частини до нас дійшли тільки невеликі уривки. Для сюжету п’єси Есхіл використав відомий давньогрецький міф про богоборця і захисника людей Прометея, який викрав на Олімпі вогонь і віддав його людям, навчив їх будувати світлі житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати, приручати тварин, лікувати хвороби, знаходити шлях за зорями і летом птахів, навчив видобувати золото і мідь, користуватися дарами природи. Зевс, розлючений зухвалістю Прометея, велів прикувати титана до Кавказької скелі. Щоранку величезний орел викльовував йому печінку, яка щоночі відростала для нових катувань.

Створений поетом образ Прометея вражає могутніми пристрастями і думками, на які здатна лише титанічна натура. Він стає уособленням поступальної ходи суспільства, яскравим виявом людської цивілізації. Єдиний з богів, він не тільки прийшов на допомогу людям і врятував їх від загибелі, підготовленої безжальним Зевсом, але й дав їм вогонь пізнання, розум і кмітливість, письменність і рахунок, навчив їх ремесел і наук. Якщо в міфі про Прометея втілені творчі зусилля людини в її боротьбі із силами природи, то в трагедії Прометей перетворюється на борця з тиранією Зевса, який невинно страждає за все те добре, що приніс людям. У його титанічних рисах відчувається прагнення поета показати невичерпні можливості людини, яка, підкорюючи природу, самоутверджується як особистість.

Шляхетний і непохитний Прометей протистоїть брутальній і жорстокій Владі, підступному прислужникові богів Гермесу, самому Зевсові. Зевс-тиран жодного разу не з’являється на сцені, але його присутність відчувається повсякчасно — і у викривальних промовах Прометея, і у словах заляканих Океанід, і в стражданнях нещасної Іо (за те, що її покохав Зевс, ревнива Гера перетворила її на корову, переслідувану злим ґедзем). Есхіл першим увів у трагедію прийом контрасту (великодушний Прометей протиставляється безжальному і жорстокому Зевсові).

Своєю трагедією Есхіл порушував болючі питання своєї доби. Він підкреслював, що бурхливий розвиток афінської культури, піднесення філософської думки протистоїть дикому варварству минулих епох. Його Прометей — символ нескореності духу, безкомпромісності; він знає, що на нього чекає в майбутньому, але не поступається своїми ідеалами.

Образ Прометея, борця за правду і Справедливість, вражає монументальністю, могутніми пристрастями і думками, на які здатна лише титанічна натура. Він стає уособленням поступальної ходи суспільства, яскравим виявом людської цивілізації. Єдиний з безсмертних, він не тільки прийшов на допомогу людям і врятував їх від загибелі, підготовленої безжалісним Зевсом, а й дав їм вогонь пізнання (це і є «вогонь Прометея»), розум і кмітливість, письмо і рахунок, навчив їх усіх ремесел і наук. Прометеїзм — це здатність до альтруїзму — самопожертви задля порятунку інших.

Прометей відкрив галерею так званих «вічних образів», до яких постійно звертатиметься людство. Постаттю гордого титана захоплювалися видатний німецький письменник Йоганн Вольфганг Гете, який створив однойменну поему, і англійський поет Джордж Байрон (вірш «Прометей»), і російський поет-декабрист Кіндрат Рилєєв. Зверталися до образу титана і українські класики Тарас Шевченко (поема «Кавказ»), Леся Українка (драматична поема «В катакомбах»), Андрій Малишко (поема «Прометей»). Образ Прометея надихав славетних художників — Мікеланджело, Тіціана, Рібейру, композиторів — Бетховена, Ліста, Скрябіна.

Есхіл зробив величезний внесок у розвиток трагедії, перетворивши її на важливий суспільний жанр мистецтва, на першорядний за значенням засіб ідейного впливу на співгромадян. Його трагедія не залишилася сталою, застиглою, а постійно розвивалася, ускладнювалася. Есхіл уперше вводить прийоми, що стали надбанням драматургії нових часів. Зокрема, він перший використав формулу трагічного мовчання, пісні хору в його трагедіях часто створюють атмосферу жаху на сцені, тобто чекання чогось страшного і неминучого. Поет почав вживати прийоми контрасту, трагічної іронії. Він уміло використовував пророцтва і віщування, щоб заново створювати напруження на сцені, викликати жах у глядачів. Його мова сповнена архаїзмів і новотворів, епічних порівнянь, поетичних епітетів, яскравих метафор, внутрішніх рим і звукопису. Крім того, вважається, що Есхіл уперше запровадив у театрі декорації, мальовані маски з виразом трагічних настроїв людини, а також котурни.