Легендарний давньогрецький поет Гомер увійшов в історію світової літератури як творець неперевершених епічних поем «Іліада» та «Одіссея», які не були записані майже три століття і зберігалися лише в народній пам’яті.

Немає жодних достовірних біографічних даних про Гомера, неможливо навіть точно сказати, коли він жив. Одні вчені вважають, що у XII ст. до н.е., другі — у XI ст., треті — у X ст., четверті — у VII і навіть у VI ст. до н.е. Важко точно встановити й місце, де він жив. Ще за античності популярною була епіграма про те, що сім міст сперечалися між собою за честь називатися батьківщиною Гомера:

Сім сперечалися міст і звалися Гомера вітчизною:

Смірна, Родос, Колофон, Самалін, Ірос, Аргос й Афіни.

Зараз прийнято вважати, що Гомер народився у м. Смірні в Малій Азії (тепер турецьке місто Ізмір), а потім жив на островах Хіосі й Іосі.

У давнину Гомера¹ змальовували як сліпого мандрівного співця, який володів даром провидця і знав усе про минуле і майбутнє. Стародавні греки високо шанували Гомера, тільки його називали словом «поет» і вживали щодо нього епітет «божественний». Платон вважав, що Гомер «виховав усю Елладу».

Гомерівські герої — Ахілл, Гектор, Одіссей, Пенелопа, Андромаха — стали улюбленцями не лише древніх греків, а й усіх наступних поколінь читачів. Скульптурами гомерівських героїв прикрашали античні храми, сцени поем зображали на античних вазах, ними оздоблювали зброю. Для античного світу гомерівський епос був книгою книг, як пізніше для світу християнського стала Біблія. «Іліада» й «Одіссея» слугували шкільними підручниками не тільки у Стародавній Греції, а й у Римі. Герої Гомера були взірцями для виховання дітей, а самі поеми правили за кодекс моралі стародавнього світу.

Поширення гомерових поем відбувалося з допомогою аедів — співців, про яких згадує сам Гомер (Демодок в Алкіноя, Фемій на Ітаці). Пізніше виконавцями епосу ставали рапсоди, які вже не імпровізували, а декламували епічні поеми в урочистій обстановці на святах. Вважають, що гомерівські поеми були записані в VI ст. до н.е. в Афінах особливою комісією, створеною за наказом афінського тирана Пісістрата, саме зі слів рапсодів.

Микола Гнєдич, перекладач «Іліади» російською мовою, назвав гомерівський епос «найдивовижнішою енциклопедією давнини». Обидві поеми в яскравих реалістичних рисах відтворюють явища реального життя і побут грецьких племен: в «Іліаді» використано матеріал воєнно-героїчного змісту, а в «Одіссеї» — побутово-казкового. У них йдеться про землеробство і скотарство, про мандри і виготовлення одягу та зброї, про зачіски і гоління, про воєнні хитрощі та релігійні обряди тощо. Весь текст поем насичений даними географічного, етнографічного, астрономічного, медичного та іншого характеру.

В основу поем покладений троянський цикл міфів. «Іліада» змальовує один епізод десятого року Троянської війни, а «Одіссея» розповідає про повернення додому після закінчення війни Одіссея.

Назва першої з поем — «Іліада» — пов’язана з іншою назвою Трої— Іліон, міста, яке греки десять років тримали в облозі. Судячи з назви, поема мала б висвітлювати всі події Троянської війни, але поема описує лише події 51 дня до падіння Трої. Також у поемі не висвітлюються ані причини, ані хід війни. Сюжет поеми точно визначається її початковими рядками:

Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелея Ахілла...

За змістом «Іліада» є піснею про гнів Ахілла, й Ахілл є її головним героєм. Чимало славних воїнів було серед ахейців — і Аякс, і Менелай, і Агамемнон, і Одіссей, — але не було серед них сильнішого від Ахілла. Ахілл знає, що йому судилося коротке життя, й хоче прожити його так, щоб про його доблесть згадували нащадки. Гомер у характері Ахілла підкреслює не лише воїнську доблесть. Понад усе Ахілл ставить почуття обов’язку: заради помсти за смерть друга він ладен пожертвувати своїм життям. Доведений загибеллю Патрокла майже до божевілля, оскаженіло вбиваючи троянців, Ахілл знаходить у собі сили зупинитися. Зворушений горем Гекторового батька Пріама, який благає героя віддати йому тіло сина, Ахілл не відмовляє йому. Ахілл виступає в поемі різним: сміливим, відважним, імпульсивним, безмірним і у гніві, і у відчаї. Він гостро переживає особисті образи, але може забути про ворожнечу перед лицем великого горя. Він може помилятися, однак завжди визнає свої помилки і готовий їх виправити. Дехто може закинути Ахіллові дезертирство з поля бою, але на ті часи Ахілл вчинив цілком природно — він пішов на цю війну на заклик Агамемнона, а той при всіх ахейських воїнах зганьбив його честь, його почуття власної гідності. А честь для тодішніх греків була понад усе.

Не менш важливим героєм поеми є Гектор. Незважаючи на те що Гектор — ватажок ворожого табору, Гомер змальовує його з неабиякою симпатією. У найважчі хвилини звитяжний троянець завжди попереду всіх і наражається на найбільшу небезпеку. Йому притаманне високе почуття честі, він зазнав всенародної любові й поваги. Гекторові важко думати, що його звинуватять у загибелі свого народу, тому він залишається сам на сам на полі битви, у той час коли всі поховалися за стінами міста. Ні мольби батька, ні слізні прохання матері не можуть зворушити його: обов’язок понад усе!

Чи ненайтрагічнішою в усій античній літературі є сцена прощання Гектора з Андромахою. Гектор розуміє, що він — єдина опора Андромахи, адже вся її сім’я загинула. Якщо його вб’ють, хто піклуватиметься про неї та їхнього маленького сина? На терезах — любов до жінки і любов до Батьківщини. І Гектор, як справжній герой, обирає Батьківщину.

«Іліада» — це поема про війну, головна увага в ній приділяється описам боїв, зброї, військової доблесті. Але, незважаючи на це, поема просякнута гуманістичним пафосом. Війна — це страшне лихо, від якого потерпають і ахейці, і троянці. Навіть Зевс у Гомера каже, що він ненавидить бога війни, а війну характеризує найбрутальнішими епітетами. Гомер оголошує людей на війні пішаками в руках богів. І навіть Ахілл, найвідважніший і найхоробріший серед усіх грецьких воїнів, засуджує троянський похід. Гомер виправдовує тільки справедливу війну, яка ведеться на захист проти нападників. І тому поет симпатизує Гекторові, який віддає своє життя за визволення Батьківщини.

На відміну від «Іліади», «Одіссея» змальовує події мирного життя. В «Одіссеї» розповідається про повернення Одіссея на батьківщину, Ітаку, яке тривало 10 років і супроводжувалося надзвичайними казковими пригодами. Одіссей Побував у феаків та їхнього царя Алкіноя, у країні лотофагів, у лестригонів, у німфи Каліпсо та в чарівниці Кіркеї, яка перетворила його супутників на свиней. Одіссей долав такі перепони, які не здолав би більше ніхто: виривався з лабетів сирен, перемагав Сциллу і Харибду, змагався з Посейдоном і самим Зевсом. Чи не найцікавіша пригода Одіссея — перемога ним одноокого циклопа Поліфема, сина бога морів Посейдона. Коли Одіссей потрапив до печери циклопа, Поліфем з’їв декількох друзів Одіссея і хотів розправитися і з ним, спитавши, як його звати. Одіссей відповів, що його звуть Ніхто. Потім Одіссей напоїв циклопа снодійним вином і випік йому око розпеченим дрючком. Осатанівши від болю і люті, Поліфем почав ловити Одіссея та його друзів, але це йому ніяк не вдавалося. Тоді він став на виході з печери, чекаючи. Але хитрий Одіссей прив’язав себе і своїх супутників до животів баранів і з тваринами вибрався з пастки. Поліфем кинувся до інших циклопів, щоб вони допомогли йому помститися. На питання, хто позбавив його ока, Поліфем відповів: Ніхто. Здивовані циклопи вирішили, що він збожеволів, і не допомогли йому. Але за сина Одіссеєві помстився бог Посейдон. Один за одним Одіссей втратив усі свої кораблі й усіх своїх друзів. Чимало труднощів ще чекало Одіссея на шляху до рідної домівки. Але й на Ітаці не обійшлося без пригод, адже підступні залицяльники хотіли привласнити його багатство і дружину Пенелопу, яка самовіддано чекала повернення чоловіка і охороняла його скарби. Різними хитрощами вона відтягує свій шлюб з цими «женихами» (пообіцявши обрати собі чоловіка після закінчення роботи над килимом, вона кожного дня тче його, а вночі розпускає). Одіссей прибирає вигляд жебрака, щоб розвідати, що сталося в його власній домівці. Він повбивав усіх женихів, покарав невірних слуг, зустрівся з Пенелопою, яка вірно чекала його 20 років, і навіть приборкав повстання жителів Ітаки, спрямоване проти нього. У домі Одіссея запанувало щастя, яке було перерване десятирічною Троянською війною і десятирічними пригодами.

Не уникає Гомер і зображення господарського життя: тут і опис пишних садів Алкіноя, і хлівів Евмея, і господарства циклопа Поліфема. Знайомимося ми й господарською працею жінок: Гомер милується феакійською царівною Навсікаєю, яка разом з рабинями пере білизну в морі; оспівує Пенелопу, яка десять років керує господарством Одіссея; і навіть німфа Каліпсо і чарівниця Кіркея займаються хатньою роботою як прості служниці.

Головний герой «Одіссеї», як Ахілл і Гектор в «Іліаді», також є втіленням ідеального героя. Але якщо Ахілл — уособлення сили і відваги, то Одіссей — уособлення мудрості. Гомер ще в «Іліаді» постійно підкреслює, що Одіссей «велемудрий». Це саме Одіссей поставив крапку у Троянській війні, створивши коня, який допоміг зруйнувати Трою. Одіссей — неабиякий оратор: пригадаймо, як він умовляє Ахіллеса повернутися на поле битви. Талант дипломата поєднується в ньому з великою силою, мужністю, спритністю, вправністю в бою. Усі ці якості допомогли йому неушкодженим вийти з десятирічних мандрів і відвернути біду, яка загрожувала його домівці. Одіссей приваблює своєю відданістю батьківщині: де б він не був, якими б принадами його не спокушали, він мріє повернутися на свою маленьку Ітаку. Гідна поваги й Одіссеєва любов до Пенелопи: безліч пригод і безліч жінок поставили боги на його шляху, але навіть прекрасна німфа Каліпсо не примусила його забути про кохану дружину. Одіссей напрочуд вигадливий — епізоди його втечі від циклопа Поліфема, його боротьби з Кір- кеєю, перемога ним Сцилли і Харибди не гірші від сторінок найсучасніших пригодницьких романів.

Гомер оспівує не лише героїзм Одіссея, а й те, що він все вміє зробити власними руками, не цурається будь-якої праці. Одіссей виступає в однойменній поемі героєм і людиною, відданим батьком і чоловіком, полум’яним патріотом своєї батьківщини, маленького острівця Ітаки.

Героїчний епос Гомера зумовив історичний розвиток усієї європейської літератури. Вергілій не приховував, що зразком для своєї «Енеїди» вважав поеми Гомера; Данте називав Гомера «царем поетів»; Гете мав його за духовного супутника в усі віхи свого життя; Григорій Сковорода — за першого пророка давніх греків. Поеми Гомера до сьогодні надихають письменників, поетів, композиторів, художників.

____________________________________________________

¹ Слово «гомер» за античності мало кілька тлумачень, а саме: від давньогрецького «омерео» — перехожий, зустрічний; від давньогрецького «ом-ерос» — заручник; від давньогрецького «омерос» — сліпий.