Художня література (від лат. «літера», «буква») — це вид мистецтва, який освоює світ у художньому слові.

Мистецтвом називають відтворення життя в художніх образах. Воно завжди було і є одним із найважливіших чинників духовного життя людства, адже стимулює творчу діяльність, збагачує життя людини емоційними переживаннями та роздумами.

Існують різні види мистецтва. їх умовно поділяють на три типи.

До першого належать так звані просторові види мистецтва, до яких зараховують живопис, скульптуру та архітектуру, художню фотографію. Назву «просторові» вони мають тому, що об’єкти, які вони зображують, людина сприймає в нерухомому вигляді, немовби завмерлі в просторі.

Другий тип — це часові види мистецтва, до яких належать музика, спів, танець, пантоміма та художня література. Часовими їх називають тому, що, на відміну від статичної форми зображення, характерної для просторових мистецтв, вони відтворюють життя у русі, у його розвиткові, що відбувається протягом певного часу.

Третій тип — це так звані синтетичні види мистецтва, що поєднують елементи як просторових, так і часових видів. Форма зображення в театрі, кіно та на телебаченні реалізується як у просторі, так і в часі.

Види мистецтва відрізняються й тим матеріалом, у якому постають їхні твори і яким вони користуються для мистецького відтворення життя. За такими «матеріальними» ознаками ми визначаємо літературу як мистецтво слова, порівняно, наприклад, зі скульптурою — мистецтвом каменю чи глини, живописом — мистецтвом фарби, танком — мистецтвом ритмічних рухів тіла, пантомімою — мистецтвом жестів і міміки, музикою — мистецтвом звуків тощо.

Література — це найвищий вид мистецтва, вона має переваги над іншими видами, адже працює зі словом, тому здатна не обмежуватися в зображенні, розкритті внутрішнього і зовнішнього світу людини, її найтонших переживань. Це головна її відмінність від інших видів мистецтва. Значення слова було акцентоване ще в Біблії (Євангелії від Іоанна), де проголошено його божественну сутність. Слово є основним елементом літератури, який створює зв’язок між матеріальним і духовним.

Отже, слово — матеріал літературного образу. Ще німецький філософ Гегель назвав слово найпластичнішим матеріалом. Засобами слова — цього найбільш гнучкого матеріалу — можна відтворювати зображуване майже кожним іншим видом мистецтва. Так, поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики. Прозові словесні образи можуть створювати ілюзію пластичного зображення тощо. Крім того, слово — єдиний з матеріалів мистецтва, що дає змогу зображувати людське мовлення. Словами можна описати звук, колір, запах, передати настрій, «розповісти» мелодію, «намалювати» картину. Словесний образ може змагатися із живописним і музичним. І все ж у нього є свої межі. Література послуговується лише словами.

У доісторичні часи література існувала в усному вигляді. З виникненням писемності розпочався новий етап розвитку літератури, хоча фольклор не втрачає свого значення як основа літератури й досі.

Література існує у трьох різновидах художнього тексту (родах): епос (дослівно — розповідь), лірика (дослівно — те, що виконується під звуки ліри), драма (дослівно — дія). Відрізняється один різновид від іншого способом формування художнього образу. Наприклад, драма об’єднує твори, призначені для виконання на сцені, її жанри: трагедія, комедія, драма, мелодрама, фарс. Лірика найчастіше безсюжетна, вирізняється високою емоційністю, суб’єктивністю, насиченістю художнього образу. Призначення епосу — викласти послідовну оповідь про низку подій. У писемній літературі епічними жанрами є роман, повість, новела, оповідання, нарис. Характеристика кожного з цих жанрів теж вимагає уточнень. Так, наприклад, історичні перекази давнини склали основу для середньовічних рицарського та комічного роману, а потім розвинулись у побутовий, історичний, пригодницький, любовний та інші романи.

Жодні інші художні враження не можуть замінити художнє читання. Це пояснюється опорою літератури на природне мовлення, в якому сконцентровано досвід людства, її орієнтацією на творче сприйняття, на роботу уяви, фантазії, на вловлювання глибинного смислу (підтексту).

Види мистецтва не є ізольованими, вони контактують між собою, взаємодоповнюють один одного, широко й усебічно розкриваючи життя людини, глибини її душі. Кожен вид вносить до скарбниці світової художньої культури щось своє, нове, оригінальне. Зокрема міфологічні та літературні сюжети й мотиви часто кладуть в основу багатьох творів інших видів мистецтва — живопису, скульптури, театру, балету, опери, музики, кіно.

Всесвітній літературний процес — це історичний рух світової літератури, яка розвивається у складних зв’язках і взаємодіях. Це водночас історія створення та нагромадження морально-етичних і художніх цінностей від найдавніших часів до сьогодення.

Світова (всесвітня) література — термін, запроваджений Йоганном Вольфгангом Гете у XIX ст. Гетевське розуміння світової літератури передбачає спільний розвиток літератур окремих націй, які, вступаючи у взаємодію, водночас зберігають своєрідність та унікальність.

До певного часу літературний процес у кожній країні мав відносно замкнений, суто національний характер. Але з розвитком економічних та культурних зв’язків із багатьох національних і місцевих літератур утворюється одна всесвітня література.

Всесвітній літературний процес зумовлений розвитком різних національних літератур, які мають власну своєрідність, але водночас існують загальні закономірності, притаманні літературі загалом.

Літературний процес у різних країнах і національних культурах проходить схожі етапи, і розвиток жанрів, методів та стилів відображає це.

Національна література — література окремої нації, народу, якій притаманна власна національна своєрідність, що зумовлена низкою чинників (насамперед ментальністю народу) та відтворена в системі змістових і формально-стильових особливостей, властивих творам представників певних націй.

Розвиток і функціонування літературного процесу відбувається як за певної епохи, так і впродовж усієї історії нації, країни, світу. В історії світової літератури відомі кілька етапів розвитку.

Кожен письменник спирається на традиції як найближчих, так і віддалених (у часі та просторі) попередників, учасників літературного процесу вітчизняної та зарубіжних літератур, певною мірою використовуючи весь досвід художнього розвитку людства.

Важливу роль у літературному процесі відіграє взаємодія літератури з іншими видами мистецтва, з культурними та суспільними явищами, з наукою, філософією. Історія літератури тісно пов’язана з історією суспільства, однак їй притаманні власні, внутрішні закони розвитку.