Відомий китайський поет доби Тан Лі Бо (701-762/763), або Лі Тай-Бо, народився та виріс у місті Циньлянь провінції Сичуань у сім’ї багатого купця. За легендою, незадовго до народження Лі Бо (це ім’я у перекладі з китайської означає «Біла Слива») його матері наснилась велика біла зірка. Саме тому хлопчикові дали друге ім’я Тай-Бо (Велика Білизна). Ще за життя Лі Бо удостоївся титулу «шисянь» — «поетичний небожитель», «безсмертний поет». За однією з легенд, поет народився на зірці Тайбо (у нас її називають Венерою) і туди ж повернувся, відбувши свій земний строк, призначений вищими силами за якусь провину.
Освіту майбутній поет здобував удома з п’яти років. Спочатку була арифметика, потім — знайомство з творами філософів і письменників, історією та літературою Китаю. У десять років Лі Бо вже писав вірші.
У сімнадцять років, відмовившись складати іспит на здобуття посади чиновника, Лі Бо вирушив у гори до лаоських відлюдників — сянів, які відзначалися незалежністю суджень і поведінки та прагнули пізнати таємниці природи, розкрити секрет безсмертя.
Філософія даосизму1 захопила Лі Бо та згодом позначилася на його поезії.
У дев’ятнадцять років він приєднався до так званих женьсе2. Під їхнім впливом Лі Бо роздав і витратив більшу частину свого майна. Згодом Лі Бо знову пішов у гори та пробув там близько п’яти років. Ведучи життя відлюдника, він навчався охороняти стан духовної свободи від життєвої суєти та від влади власних бажань і пристрастей, спілкуватися з природою як із живою істотою — слухати й розуміти дзюркіт струмка, пісні вітру.
Далі були роки мандрів. Спостереження за життям різних верств суспільства, зокрема простого народу, лягли в основу творів про військові походи, які несуть зубожіння селянам та забирають тисячі життів, про мужність воїнів, про горе жінок і дітей.
У 735 р. Лі Бо приєднався до поетичної співдружності «Шість мудреців Бамбукового струмка». Компанія друзів проводила час за чаркою вина біля гірської річки в заростях бамбуку. Це була своєрідна літературна школа, де обговорювали питання поетичної майстерності, естетичних смаків тощо. У 743 р. Лі Бо належав до подібного товариства — «Вісім безсмертних Винної чаші», або «Вісім винних сянів».
У 741-744 рр., прибувши до столиці Чан-ань, Лі Бо служив при дворі імператора, який був покровителем поезії та літератури й удостоїв його найвищого вченого звання. Лі Бо став членом академії Ханьлінь, придворним поетом, оточеним шаною та славою. Однак придворне життя його не тішило, тому він залишає столицю та повертається до звичного способу життя — мандрів і спілкування з друзями.
У 744 р. відбулася епохальна подія — зустріч Лі Бо з поетом Ду Фу, яка справила вплив на всю історію китайської літератури. Дружба запального гучноголосого Лі Бо і схожого на кабінетного вченого Ду Фу була благотворною для обох. Вони мандрували, обмінювалися враженнями і думками з приводу поезії та долі батьківщини. Чимало рядків поети присвятили один одному. Лі Бо та Ду Фу називають «предками вірша». Вони створили нову віршовану форму — вірш у 5 і 7 слів, яка залишалась провідною в китайській поезії протягом більш ніж тисячі років.
Під час заколоту полководця Ань Лу-шаня проти імператора в 755 р. Лі Бо перебував на службі у заколотників. Після їх поразки його заслали на три роки в глушину. Після цього Лі Бо служив дрібним феодальним чиновником. З приводу його смерті в 762 р. існує легенда, за якою поет випав із човна і потонув, потягнувшись до віддзеркалення місяця у воді. Насправді Лі Бо помер у домі свого родича Лі Ян-біна, якому ми завдячуємо зібранням творів поета. Збереглося понад 900 його віршів.
Творча спадщина Лі Бо охоплює класичні вірші, вірші в жанрі народних пісень (у тому числі твори на історичні та міфологічні сюжети про героїв і полководців давнини), чотиривірші, ритмічну і класичну прозу. Найвідоміший цикл «Стародавнє» — роздуми про китайську культуру та суспільне життя — починається зі спогадів про «золоту добу» китайської думки. Для Лі Бо це епоха стародавнього Чжоуського царства (XII—VIII ст. до н. е.), коли було написано «Шицзин» («Книгу пісень»). Поет вважав, що саме тоді був віднайдений високий ідеал поезії, втрачений згодом.
Віршам Лі Бо притаманні тонкий ліризм, простота, людяність, досконалість форми, вільний політ фантазії — недарма його називають «вулканом поезії». Поет присвятив чимало рядків юним красуням, друзям і вину — тимчасовому притулку від горя й тривог. Пейзаж — вірний друг і чуйний співрозмовник Лі Бо, який розмовляє з квітами і травами, горами й ріками, з вітром і дощем, і вони йому відповідають. У природі поет знаходив спокій та силу. Образи його пейзажної лірики відображали прагнення піднятися над марнотою життя, пізнати своє найвище призначення.
Творчість Лі Бо справила величезний вплив на розвиток китайської поезії.
_________________________________________________________
1 Даосизм — філософське вчення про дао («шлях речей»), яке виникло в Китаї в VI-V ст. до н. е. Даоси вважали, що людина не повинна порушувати законів, яким підкоряється світ квітів, дерев, трав і каміння, тобто не має заважати природному ходу речей.
2 Женьсе («герої») — китайські народні воїни, які захищали слабких та скривджених, грабували багатіїв, зі зброєю в руках розправлялись із кривдниками, а награбоване щедро роздавали бідним.