Основоположник персько-таджицької поезії, поет і вчений, енциклопедист свого часу Абу Аб- даллах (або Абуль Хасан) Джафар ібн Мухаммад Рудакі (860-941) народився в гірському селищі Пандж Рудак¹, неподалік від Пенджикента — столиці стародавньої Согдіани (нині Согдійська область Таджикистану), поблизу Самарканда.

Відомостей про життя Рудакі збереглося дуже мало. Ще в юнацькі роки він був відомий на батьківщині як співак і музикант. Слава про Рудакі як про поета та музиканта дійшла до Бухари — столиці Саманідської держави.

Ось що написано про поета в одній з ранніх антологій перської поезії «Серцевина серцевин»: «Він народився сліпим (за іншими відомостями, Рудакі був осліпленим у зрілому віці), але був настільки талановитим і здібним, що до восьми років знав напам’ять увесь Коран і став читцем Корану; він почав складати вірші, які народ захоплено зустрічав. Любов до нього дедалі зростала, до того ж Господь обдарував його чудовим голосом і здатністю співом чарувати серця. Він навчився гри на барбаті (лютні), став майстром гри, і чутки про нього пішли по всьому світу. Емір Наср, син Ахмада Саманіда, особливо наблизив його до себе».

Однак не можна сказати, що все життя Рудакі минуло в розкоші й щасті. Поет, який понад сорок років служив Саманідському двору, в старості попав у неласку. За наказом еміра його заслали у вигнання. Причина вигнання невідома, але припускають, що чималу роль у цьому відіграло його співчутливе ставлення до одного з народних бунтів у Бухарі. Останні роки Рудакі жив у злиднях, помер 942 р. і був похований у своєму рідному селищі, від назви якого він узяв свій псевдонім. Через тисячу років було знайдено його могилу й збудовано мавзолей. Маленький гірський кишлак у Таджикистані здобув світову славу, став місцем паломництва прихильників поезії.

Як зазначають історичні джерела, Рудакі написав дуже багато. Однак з його величезної творчої спадщини до нас дійшло лише близько тисячі двовіршів (бейтів).

Перси називають Рудакі «Адамом поетів», оскільки його творчість мала вагоме значення у формуванні й подальшому розвитку однієї з найбагатших літератур світу. У творчості Рудакі можна простежити оформлення й розвиток усіх основних форм перської поезії та визначення її тематичного багатства. Рудакі — автор касид, газелей, кита, рубаї, а також великих дидактичних поем — масневі. З них лише дві касиди та близько сорока чотиривіршів (рубаї) дійшли до нас у повному вигляді, решта — у фрагментах; крім того, збереглись уривки із семи поем.

Поет був прихильником фольклорних жанрів, епічних мотивів, міфічно-казкових образів стародавньої іранської культури. Він приніс у поезію і «свіжість ранішньої роси», і «шерехатість полови, розсипаної на току», і «важку селянську думу про врожай». Поет не пристосовувався до панівних канонів високої поезії, а творив свою, для якої зразком була народна пісня (недаремно у молоді роки він сам був народним співцем і музикантом). Хоча чотиривірші — рубаї — існували в іранській писемній літературі до Рудакі, однак його внесок в обробку цієї малої жанрової форми вагомий. Зі стародавньої іранської традиції він привніс у структуру вірша симетричність й особливу музичну ясність. Завдяки цьому, наприклад, рубаї поета досягли поетичної завершеності та виразності, незважаючи на мінімальний обсяг чотиривірша.

Рудакі був оточений плеядою яскравих поетів, які вчились у нього та розвивали його поетичні принципи. У результаті виробився так званий хорасанський, або туркестанський, стиль, який панував у перській поезії кілька століть. Стиль самого Рудакі ще середньовічні вчені визначили як «легкий». Йому притаманні яскрава образність без манірності та надмірної ускладненості, живе сприйняття природи та олюднення її, народна простота й наспівна музичність. В усіх його художніх засобах домінує краса простого та звичайного.

Вірші Рудакі особливі не лише високою майстерністю. У них виражені передові гуманістичні ідеї. Саме Рудакі першим у поезії мовою фарсі звернув свій погляд на людину, ввів її в літературу. І природу, і філософські ідеї Рудакі передавав крізь бачення звичайної, «земної» людини, яка міркує чітко та просто. У його віршах — істинна людяність та неповторна емоційна виразність.

Уславлення Розуму — основа світогляду поета, його розуміння Добра і Зла, викриття несправедливості та філософського примирення з жорстокістю долі. Рудакі писав: «Чотири речі нам потрібні, щоб невеселих збутись дум: здорове тіло, добра вдача, ім’я хороше, світлий ум». Принаймні трьома з них він володів — доброю вдачею, ім’ям хорошим, світлим розумом. «Добра вдача» поета не змінювалася навіть у найтрагічніші часи, про що свідчить гуманістичний оптимізм, характерний для його творчості. «Ім’я хороше» крізь буремні віки прийшло до нас як символ безкорисливого служіння прекрасному. А «світлий ум» засвідчують мудрі афористичні вислови, поетична спадщина митця, що стала безцінним надбанням людства.

Ось уже більше тисячі років переписують і передають з уст в уста неповторні бейти та рубаї поета. Його твори перекладені мовами багатьох народів світу. Поезія Рудакі завоювала весь світ і стала видатним явищем світової культури.

_____________________________________________________________

¹ Назва селища у перекладі означає «п’ять річок» («рудак» — річка, струмок).