Зріле Середньовіччя стало періодом розквіту героїчного епосу — героїчної оповіді про минулі події, пов’язані із захистом інтересів племені, роду, держави народний героєм. У якій би країні не створювався епос, жанрові ознаки були подібними, хоча час і народ накладали певний відбиток на витлумачення теми, образу, ситуації.

Героїчному середньовічному епосу притаманні такі типові ознаки:

• відображення зростання національної самосвідомості, пов’язаної із захистом рідної землі;
• використання історичних подій, імен відомих осіб з відповідним елементом міфологізації;
• розкриття конфлікту — зіткнення з ворогами, яке закінчувалося перемогою епічного героя. Навіть тоді, коли він гинув, за ним залишалася моральна перемога;
• наділення епічного героя богатирськими рисами: мужністю, силою, прагненням боротися з ворогами за інтереси свого етнічного угруповання чи держави. Він нехтував смертю, завжди був готовий поступитися найдорожчим задля виконання свого обов’язку. Розкриття образу відбувалося переважно, а іноді й лише у вчинках, типовим було соціальне походження і статус героя — рівень знатності й заможності, людські якості надавалися в ідеалізованій формі, герой втілював ідеальні поняття народу про красу фізичну й моральну, про етику поведінки. Він і його подвиги завжди були в центрі уваги розповіді про минулі події;
• змалювання ворога в образі гідного супротивника, який переважав у кілька разів за чисельністю свого війська військо епічного героя;
• надання великого значення зброї, зокрема мечу, опису битви, що ставало кульмінацією твору і поєднувало в собі всі його сюжетні лінії;
•  зображення смерті й почуття скорботи, філософських роздумів з приводу зображених подій.

Героїчний епос відрізнявся від давнього народного епосу і разом з тим мав з ним спільні риси.

Майже кожний давній народ залишив нащадкам видатну літературну пам’ятку — героїчний епос. Греки закарбували пам’ять про своїх героїв в «Іліаді» та «Одіссеї», індійці — у «Магабгараті» й «Рамаяні», слов’яни — у билинах і юнацьких піснях, ірландці — у сагах, скандинави — у «Старшій Едді», англосакси — в «Поемі про Беовульфа», карели й фіни — у «Калевалі». Кожний з епосів пройнятий ідеєю захисту рідного краю від ворогів, вірою в те, що народ здатний подолати заради захисту батьківщини будь-які випробування. Герої цих епосів — могутні богатирі, доблесні й незламні звитяжці, полум’яні патріоти своєї землі.. Особливого поширення героїчний епос набув за Середньовіччя. Згадаймо східнослов’янське «Слово о полку Ігоревім», іспанську «Пісню про мого Сіда», німецьку «Пісню про Нібелунгів» тощо.