Франц Кафка (1883-1924) — один з видатних німецькомовних письменників XX ст., більшу частину праць якого було опубліковано посмертно. Його твори, пронизані абсурдом і страхом перед зовнішнім світом і вищим авторитетом, здатні будити в читачі відповідні тривожні почуття, — унікальне явище у світовій літературі.

Кафка народився 3 липня 1883 року в єврейській родині, що проживала в районі Йозефов, що був у єврейському гетто Праги (нині Чехія, у той час — частина Австро-Угорської імперії). Його батько походив із чеськомовної єврейської громади в Південній Чехії, був оптовим торговцем галантерейними товарами. Прізвище Кафка — чеського походження (каvка означає буквально «ґава»). На фірмових конвертах Германа Кафки, які Франц часто використовував для листів, зображено як емблему цю пташку з хвостом, що здригається. Мати письменника — дочка заможного броваря — віддавала перевагу німецькій мові. Сам Кафка писав німецькою, хоча чеську знав також чудово. Непогано володів він і французькою, і серед чотирьох людей, яких письменник, «не претендуючи зрівнятися з ними в силі й розумі», відчував «своїми кревними братами», був французький письменник Гюстав Флобер. Інші три: Франц Грильпанцер, Федір Достоєвський і Генріх фон Клейст. Будучи євреєм, Кафка проте практично не володів ідишем і почав виявляти цікавість до традиційної культури східноєвропейських євреїв лише у двадцятирічному віці під впливом єврейських театральних труп; а інтерес до вивчення івриту в нього виник тільки наприкінці життя.

У Кафки було два молодші брати й три молодші сестри. Обоє братів, не досягши і дворічного віку, померли до того, як Кафці виповнилося 6 років. Усі три сестри загинули під час Другої світової війни в нацистських концентраційних таборах у Польщі). У період з 1889 до 1893 рр. Кафка відвідував початкову школу, а потім гімназію, яку закінчив у 1901 році складанням іспиту на атестат зрілості. Закінчивши Празький Карлів університет, одержав ступінь доктора права, а потім вступив на службу чиновником у страховому відомстві, де й пропрацював на скромних посадах до передчасного — через хворобу — виходу на пенсію в 1922 г. Робота для письменника була заняттям другорядним і обтяжливим: у щоденниках і листах він зізнається в ненависті до свого начальника, товаришів по службі й клієнтів. На першому ж плані завжди була література, «що виправдовує все його існування». У 1917 р. письменник захворів на туберкульоз легенів.

Аскетизм, непевність у собі, самозасудження й хворобливе сприйняття навколишнього світу — усі ці якості письменника добре задокументовані в його листах і щоденниках, а особливо в «Листі батькові». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений провадити дуже скромний спосіб життя й часто змінювати житло, що наклало відбиток і на його ставлення до самої Праги і її жителям. Хронічні хвороби (природні чи психосоматичні — це питання спірне) виснажували його; крім туберкульозу, він страждав від мігрені, безсоння, закрепів, імпотенції, наривів та інших захворювань. Він намагався протидіяти всьому цьому натуропатичними засобами, такими як вегетаріанська дієта, регулярна гімнастика й уживання великої кількості непастеризованого коров’ячого молока. Будучи школярем, він брав активну участь в організації літературних і громадських зустрічей, докладав зусиль до організації й просуванню театральних спектаклів, незважаючи на побоювання навіть із боку його найближчих друзів, таких як Макс Брод, який зазвичай підтримував його в усьому іншому, і всупереч його власному страху бути сприйнятим відразливим як фізично, так і розумово. На навколишніх Кафка справляв враження своїм хлоп’ячим, акуратним, строгим виглядом, спокійною й незворушною поведінкою, своїм розумом і незвичайним почуттям гумору.

Стосунки Кафки зі своїм деспотичним батьком є важливою складовою його творчості, що виражалося також через неспроможність письменника як сім’янина. У період між 1912 і 1917 роками він впадав за берлінською дівчиною Феліцією Бауер, з якою двічі був заручений і двічі розірвав заручини. Спілкуючись із нею головним чином через листи, Кафка створив її образ, який зовсім не відповідав дійсності. І насправді вони були дуже різними людьми, що виявляється з їхнього листування. Другою нареченою Кафки стала Юлія Вохрицек, але заручини знову ж незабаром були розірвані. На початку 1920-х років він мав любовні стосунки із заміжньою чеською журналісткою, письменницею й перекладачкою його творів — Міленою Єсенською. У 1923 році Кафка разом з дев’ятнадцятирічною Дорою Дімант на кілька місяців переїхав до Берліна в надії віддалитися від впливу родини й сконцентруватися на творчості; потім він повернувся в Прагу. Здоров’я в цей час погіршувалося, і 3 червня 1924 р. Кафка помер у санаторії під Віднем, імовірно, від виснаження. (Болі в горлі не дозволяли йому споживати їжу, а в ті часи внутрішньовенна терапія не була розвинена, щоб годувати його штучним шляхом.) Тіло перевезли в Прагу, де воно й було поховано на Новому єврейському цвинтарі в районі Страшнице, у загальній сімейній могилі.

За життя Кафка опублікував лише кілька коротких оповідань, що склали дуже малу частку його робіт, і його творчість залучала мало уваги доти, поки посмертно не були видані його романи. Перед смертю він доручив своєму другові й літературному виконувачеві духівниці — Максу Броду — спалити без винятку все ним написане (крім, можливо, деяких примірників творів, які власники могли б залишити собі, але не перевидавати їх). Його кохана Дора Дімант дійсно знищила рукописи, які вона мала (хоча й не всі), але Макс Брод не підкорився волі покійного й опублікував більшу частину його праць, які незабаром почали привертати до себе увагу. Усю його опубліковану творчість, крім декількох чеськомовних листів Мілені Єсенській, було написано німецькою.

Безліч критиків намагалися пояснити зміст творів Кафки, виходячи з положень тих чи інших літературних шкіл — модернізму, магічного реалізму тощо. Безвихіддя й абсурд, що пронизують його творчість, характерні для екзистенціалізму. Дехто намагався відшукати вплив марксизму на його сатиру над бюрократизмом у таких творах, як «У виправній колонії», «Процес»і «Замок». Водночас інші розглядають його твори крізь призму іудаїзму ( тому що він був євреєм і проявляв деякий інтерес до єврейської культури, який, втім, розвинувся лише в пізні роки життя письменника) — кілька проникливих зауважень із цього приводу зробив Хорхе Луїс Борхес; через фрейдистський Психоаналіз (через напружені сімейні стосунки); або через алегорії метафізичного пошуку Бога (поборником цієї теорії був Томас Манн).

Найбільший трагізм і песимізм світогляду австрійського письменника XX ст. Франца Кафки (1883-1924) полягає в його відчутті ворожості світу та життя людини (зло, що в ньому існує, в будь-яку хвилину може звалитися на людину і знищити її), у відчутті непереборного відчуження між людьми (людина приречена на самотність, ніхто не може її зрозуміти до кінця і не може допомогти їй в її нещастях; усі існуючі зв’язки між людьми— суспільні, сімейні, подружні— лише видимість, умовність).

Новела Ф. Кафки «Перевтілення» (1914) є символом цього трагічного відчуття світу автором, символом самотності людини, її незахищеності перед всевладним злом, що таїться в звичайному, буденному, символом відчуження між людьми, нездатними на справжню любов, на справжнє милосердя.

Нудне та одноманітне життя родини Замза. У цьому домі існує раз і назавжди заведений порядок: батько годинами снідає і читає газети чи стомлено заривається у постіль. Інколи в цій родині бували урочисті вечори. Та це було давно... Але ось в єдину мить цей прозаїчний, цілком звичайний домашній світ вибухає небаченою катастрофою: син Грегор Замза, службовець торгівельного дому, «прокинувшись од неспокійного сну... побачив, що він обернувся на страхітливу комаху».

Біографія Грегора складається з двох частин: життя до і після його перевтілення. Перша— звичайна типова біографія середньої людини, рядового австрійця, звичайної особистості з дрібнобуржуазної родини. Син дрібного комерсанта, що розорився, він одержав традиційну для людей його класу і кола освіту, відслужив у війську і врешті-решт перетворився із маленького прикажчика на комівояжера. На цій посаді він непогано заробляв, утримував родину і мріяв виплатити батьківський борг. Але, незважаючи на це, між ним і родиною не було особливо теплих взаємин. Тільки гроші від Грегора приймалися як належне.

Що цікавило Грегора в житті, крім роботи? «Сидить... біля столу і читає газету або вивчає розклад поїздів. Ото тільки й розважиться, як заходиться вирізати лобзиком». Музику Замза не любив. Ілюстровані журнали були його єдиним духовним джерелом.

Служба гнітила Замзу, він стримувався заради батьків, інакше вже давно пішов би з фірми. Було від чого тікати. Шеф викликав у героя переляк, який із часом перетворився на нав’язливу ідею — панічний страх запізнитись, зробити щось не так, не догодити. Ця ідея заволоділа свідомістю доброзичливого Замзи і поступово перетворила його на якийсь автомат. До того ж керуючий фірмою стверджував, що положення Грегора на роботі нестійке, а успіхи дуже незадовільні. Зрозуміло, що таке життя могло призвести до різного роду катаклізмів, навіть до руйнування природного стану речей, непередбачених змін та перетворень. Ось чому в житті Грегора Замзи настає втрата «дійсних і природних обставин».

У своїй новелі «Перевтілення» Франц Кафка розкриває глибокий взаємозв’язок усього, що чиниться у світі, незважаючи на те, що світ цей обмежений стінами міської квартири. Метаморфоза, що сталася з одним із членів суспільства, стосується не тільки його, процес перевтілення охоплює всіх Замза, і наслідки його виявилися доволі значущими для кожного, хто був втягнений у цю непросту низку перетворень. Спочатку Грета ставиться до брата як до тяжкохворого, але, доглядаючи за братом, вона стає відверто зухвалою, брутальною та самовпевненою, і її колишня скромність поступово зникає. Чиняться зміни і з подружжям Замза: мати Грегора поступово сохне від астми, деформується загальний психічний стан батька. Змінюється й атмосфера сімейних вечорів, більш не виникає «жвавих розмов колишніх часів». Своїм перевтіленням Грегор ставить свою родину в особливе положення, ізолює її від світу. Його рідні починають жити більш відокремлено, ховаючи від сторонніх очей свою біду.

У «Перевтіленні» Кафки зовнішній плин подій невід’ємний від внутрішнього життя героя. Вже ставши комахою, Грегор Замза зазнає нескінченної зміни психічних станів, перепадів настрою, які не завжди фіксує людина навіть у нормальному стані. Він привчив себе «спати на правому боці», його непокоїть «легка сверблячка» і «лихоманка», бентежить «дивна сонливість після довгого сну», а іншого разу він «почувається чудово», буває «страшенно голодний», інколи його мучить «важкий, схожий на запаморочення сон», хмарна погода навіює Грегорові-комасі похмурий настрій. Є в цієї незвичайної істоти низка відчуттів, які виявляють особистість емоційну: якоїсь миті він «збожеволів од докорів сумління», іншої — впав у «стан чистих і мирних роздумів», йому «ставало жарко від сорому й горя», іноді він «потерпав од каяття і тривоги». Почуття підвищеної совісності, а також зростаюча агресивність сім’ї стверджують Грегора в думці, що він «повинен щезнути».

З усіх причин, що призвели героя до катастрофи, головна — соціальна. Перевтілення Грегора Замзи у величезну, небачену комаху завершило давній млявий процес роз’єднання родини, прихований у підводних течіях багаторічного життя, звело стіну між найріднішими людьми — сином і матір’ю з батьком, братом і сестрою. Але думка автора лине далі: у малому відтворюється велике — процес відчуження людини, нездатність зрозуміти іншого, простягнути йому рятівну руку.

Ніхто з оточуючих не прагне допомогти Грегорові Замзі. Людина приречена в цій трагічній ситуації залишитися на самоті. Більше того, ця трагедія показала, що Грегор був самотнім і до цього, що родинні зв’язки були суто умовними і тоді, коли він утримував усю сім’ю. Замзу викинуто із суспільства і приречено на вічну самотність. Але в тексті немає прямого осуду автором рідних Грегора, їх байдужості, невміння і небажання прийти на допомогу. На думку Кафки, така трагедія могла статися з будь-ким із сім’ї, і в кожному разі людина, що потрапила в таку ситуацію, залишилась би без допомоги. Бо цей світ — світ самотніх, роз’єднаних людей.